Олена та Дмитро Волошини – співзасновники плейбек-театру у Миколаєві. Це такий різновид інтерактивного театру, який поєднує мистецтво імпровізації та елементи психотерапії, що робить його важливим інструментом для соціальної підтримки. Учасники можуть пережити свої історії з боку, що сприяє емоційному зціленню. В Україні, особливо після початку повномасштабного вторгнення, такий формат театру може стати потужним інструментом для підтримки військових, переселенців та інших вразливих груп населення. А ще, це гарний приклад соціальної терапії через мистецтво, де психологічні аспекти поєднуються з творчістю.
ЩО ТАКЕ ПЛЕЙБЕК-ТЕАТР І ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ?
Плейбек-театр – це сучасний театр імпровізації. Він давно у світі, але до України дійшов не так давно, розповідає миколаївське подружжя співзасновники плейбек-театру Олена та Дмитро Волошини. Плейбек зародився ще в 1970-х роках, але не в Україні, а в Нью-Палц (США). Спочатку це був театр плюс драма, психодрама, імпровізація. Симбіоз напрямків, які об’єднали в одне ціле, говорить Олена. За словами Дмитра, головними в плейбеку є люди, в яких є певна історія, яку вони хочуть розповісти.
Це не класична вистава, а імпровізаційна та більш соціально-орієнтовна. Це про повернення в соціум та про зцілення, коли, побачивши свою історію зі сторони, людина отримує інсайти. В цій галузі мають працювати і психологи, і арт-терапія, що є доповненням до спільної картини, наприклад, в психології нема того, що є в плейбеку і навпаки, – зазначає Дмитро Волошин.
Є двадцять форм, за допомогою яких можна показати історію. По завершенню актори питають в людини, як їй чи все коректно і правильно передали, наскільки правдоподібно чи навпаки. Завдяки плейбеку, каже Дмитро, людина бачить цю історію зі сторони, переживає її ще раз і відпускає. Відбувається зцілення мистецтвом і так працює плейбек, ніби арт-терапія, говорить Дмитро. Проте Олена вважає, що це не зовсім арт-терапія. Це більше про соціальне зцілення і за рахунок спільноти, і за рахунок того, що відбувається в моменті вистави.
Плейбек-театр – це як театр служіння. В цих осередках плейбека відбувається служіння на декількох рівнях. Наприклад, для переселенців, для військових чи вразливих груп населення це може бути таким місцем, де люди зможуть поділитись чимось своїм, тобто актори служать цим громадянам, цим історіям. Створюється спільнота, де є безпечні формати, де люди можуть поділитися і об’єднатися завдяки чому в подальшому відбувається зцілення. Плейбекери позиціонують це як служіння людям, історію, громаді. Я маю відношення і до психології, і до арт-терапії, тож можу сказати, що вистава не те, що не може замінити похід до психолога, але у людей (це не лише зараз, а й раніше) з’являється травма через ізоляцію і через непідготовленість. На мою думку, плейбек вирішує одну з базових потреб – соціальну комунікацію. Тобто людина, яка повертається. У нас була людина, вона місцева, але вона повернулась фізично і їй потрібно повернутись морально. Плейбек – це терапія мистецтвом, який допомагає людям стати на ноги, – пояснює Олена Волошина.
Олена згадує амфітеатри, які існували ще античні часи. Навіщо амфітеатри будувались? Люди повертались з війни і за рахунок театру та мистецтва людей повертали до життя. Воїни, будучи травмованими та відірваними від життя таким чином зцілювались. На думку Олени, воно так працює і зараз.
Ми проводили відкриті репетиції для всіх охочих і був один військовий, який брав участь у плейбек-виставі. Актори перед тим, як виступати рухаються та роблять різні вправи, аби здобути перфомативний стан. Це дуже важливо, оскільки від цього йде гра історії людини. Це кардинально відрізняє від звичайного театру, оскільки тут немає заготовленого тексту та рухів, – розповідає Дмитро.
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ПЛЕЙБЕКУ-ПЕРФОМАНСІ?
Дмитро Волошин згадує як плейбек з’явився в його житті, адже на словах зрозуміти сенс було складно, а от після участі у виставі зловив магію та інсайти, як каже чоловік.
Є люди, є кондактер, який виконує функцію ведучого, є музикант, який супроводжує, є чотири актори на сцені. Музикант і актори імпровізують. Є людина в залі, що має історію, якою готова поділитись з присутніми. Підходить до кондактера, розповідає історію і всі її слухають. Атмосфера вже магічна, бо людина щось розповідає і вона вже почута. Головне, що під час розповіді історії людину ніхто не перебиває виразами на кшталт: «а в мене теж таке було», «а може треба було по-іншому», тобто без коментарів. Людину слухають, кондактор може поставити навідні питання, щоб можна було краще зрозуміти, які емоції переживала людина в її ситуації. Взагалі, плейбек – це про імпровізацію, де актори передають цю історію за своїми відчуттями, все йде зсередини, – говорить Дмитро Волошин.
ПЛЕЙБЕК В МИКОЛАЄВІ
До повномасштабного вторгнення плейбекери намагались запровадити плейбек-театр в Миколаєві, бо він вже багато, де є по Україні, але в рідному місті, як говорить подружжя Волошиних, не дуже виходило. Повноцінна робота та відновлення плейбек-театру почали восени 2023 року.
Сьогодні у нас є команда, серед якої два сертифіковані тренери і кістяк авторів з шести осіб. Ми розвиваємо цей напрямок мистецтва в Миколаєві. До нас в жовтні, до речі, мають приїхати представники ГО з Дніпра, які стали першими серед ініціаторів плейбеку в Україні. Тож вони приїдуть до нас і робитимуть масштабний захід на 40-50 людей, – повідомляє Дмитро.
Публікація створена в межах Мистецько-культурної програми CITIZEN за підтримки Данського інституту культури