Миколаїв – місто відомих корабелів, суднобудування, річки та моря. У березні 2022 року воно вистояло перед наступом російських військ і відтоді продовжує жити в умовах війни.
Повітряні тривоги, обстріли та зруйновані будівлі стали частиною його сьогодення. Але поруч із цим залишається те, що важко побачити на фотографіях руйнувань: містяни працюють, відкривають майстерні, організовують концерти, волонтерять та допомагають місту продовжувати своє життя.
Їхні історії – про те, як Миколаїв живе під час війни та чим наповнюється його життя сьогодні.
Катерина, керамістка
«Жити в Миколаєві для мене – це свідомий вибір, який я роблю щодня. Хоч іноді він дається нелегко, я хочу й надалі жити й творити вдома», – говорить Катерина, власниця керамічної майстерні «Керамуточка».
Ідея власної майстерні народилася вже під час повномасштабної війни. Спочатку Катерина повертала людям їхні вироби, що залишилися у студії після початку вторгнення. Згодом цей простір став місцем, куди приходили діти й дорослі, а після звільнення Херсона перетворився на повноцінну керамічну майстерню.
«На початку повномасштабного вторгнення ми залишилися в Миколаєві. Саме тоді з’явилася можливість відкрити майстерню, де я раніше працювала майстринею. Спочатку ми відправляли людям їхні вироби, що залишилися ще до війни. До нас почали приходити діти й дорослі, хоча навколо постійно вибухало. Ми працювали за символічну оплату, гроші з монополії, за вільні внески та донати. А після звільнення Херсона відкрили вже власну майстерню як повноцінний бізнес».
Війна та постійні повітряні тривоги залишаються частиною повсякденного життя міста. Це впливає і на роботу майстерні.
«Майже щоночі прокидаєшся й насамперед не біжиш в укриття, а перевіряєш камери, щоб переконатися, що з майстернею все гаразд, і зрозуміти, чи буде куди прийти на роботу. Це відчуття тривоги залишається й досі, хоча зараз уже трохи спокійніше, ніж було на початку».
Попри все, майстерня продовжує створювати нові колекції, натхненні півднем України. Тут кераміка стає способом зберегти пам’ять про рідний край, його культуру та знайомі образи.
«Ми черпаємо натхнення в людях, які до нас приходять, і в самій кераміці. Наші вироби народжуються цілими колекціями. Зараз створюємо колекцію “Південь”, присвячену нашому регіону. Херсон надихає нас образами томатів і кавунів, Одеса та Миколаїв – морем, річкою, крабами й рибою. Також працюємо над колекціями “Українське село” та “Врожай”, які відтворюють теплі спогади про дитинство у бабусі в селі – гарбузи, домашню консервацію, варення та інші знайомі кожному образи».
Для багатьох відвідувачів майстерня стала місцем, де можна хоча б ненадовго відволіктися від війни, побути в моменті та зосередитися на творчості.
«Під час роботи з глиною ніби перестаєш думати про все інше. До нас приходить багато дітей, дорослих,а також проводяться терапевтичні заняття для військових. Робота з керамікою допомагає пережити травматичний досвід війни. Щодня новини емоційно виснажують, а творчість дозволяє переключитися на момент “тут і зараз”. У такі миті найважливішим стає вже не потік тривожних думок, а те, чи рівна в тебе чашка і як зробити її ще кращою».
Кераміка – не єдиний спосіб відволіктися від постійної напруги. У Миколаєві таким простором для відпочинку стали й музичні події.
Володимир, музикант
«Бо людям це потрібно. На заходи приходять дуже різні люди: діти, люди старшого віку, чоловіки й жінки, військові. Усі вони потребують психологічної підтримки і відпочинку. Ми намагаємося цю потребу закривати», – розповідає про свої концерти біля води Володимир, керівник колективів «Performance Big Band» та «Radiostars», волонтер та засновник ГО ДОФ, організатор концертів на 8-му причалі.
Музика супроводжує Володимира ще з 1990-х років і з часом стала не лише професією, а й основою для його роботи з культурними подіями.
«Музика в моєму житті з 94-го року. Я навчався в музичному коледжі та академії, закінчив магістратуру, отримав кваліфікацію концертного виконавця, диригента, керівника ансамблю та концертмейстера. З 2005 року працюю в музичному коледжі, а з 2007-го займаюся організацією заходів – зокрема джазових фестивалів та інших культурних подій. Музика для мене – це постійна професійна діяльність».
Сьогодні Володимир продовжує займатися організацією концертів та культурних подій у Миколаєві. Одним із таких місць став 8-й причал – простір біля води, де музика поєднується з відпочинком і міським життям.
Організація концертів почалася з пошуку команди однодумців та доступних місць для проведення подій. Перші кроки Володимир називає «дуже простими і непростими одночасно».
«Мене поставили в такі рамки: якщо я хотів щось реалізувати, мені потрібно було навчитися це робити якісно і пробивати собі дорогу самому, з цього і почався мій шлях організатора».
Однією з перших ініціатив стали джазові концерти. Спочатку Володимира переконували, що така музика не зацікавить містян і виступи місцевих колективів не матимуть успіху. Проте перші концерти почали збирати повні зали.
«Не було віри в те, що люди будуть приходити, аби послухати миколаївський колектив, але крок за кроком ми продовжували це робити і робимо дотепер. Зараз я дуже радий, що в Миколаєві наші ініціативи вітаються і здебільшого люди їх підтримують».
Для Володимира організація культурних подій – це не лише професійна діяльність, а й спосіб робити свій внесок у розвиток міста.
«Для мене це мій вибір. Я відвідав різні країни, був і в Європі, в Дубаї, в Туреччині, в мене була співпраця з музикантами з Бразилії, Данії, Штатів. Під час війни мав змогу виїжджати з культурними проєктами за кордон – у Німеччину, Румунію. Вже декілька років нікуди не їжджу за власним вибором, адже розумію, що хочу лишатися і покращувати своє рідне місто. Воно моє. Я щоразу питаю себе, що можу зробити для його покращення і в чому моя сила. Я музикант, я організатор – можу бути корисним саме цим».
Тетяна, волонтерка
Підтримувати життя міста можна не лише через музику та культурні події. Для Тетяни це означає волонтерство та допомогу військовим.
Вона працює в ІТ, але вже за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення почала волонтерити. Спочатку допомагала разом із ДОФ, а згодом створила власну громадську організацію «Rebel Volunteers».
«Якби ми не волонтерили, то просто здуріли б, бо сидіти й постійно читати новини було дуже важко. Я навіть не встигала їх відстежувати – в мене вся весна активно пройшла. Я добре знала наші локальні новини та була зосереджена на безпосередній допомозі людям на місці».
Команда збирала все необхідне для військових – від одягу та спальників до карематів і пальників. Згодом волонтерство привело Тетяну до роботи з іноземними медіа. Спочатку вона допомагала журналістам як волонтерка, а згодом стала працювати локальною продюсеркою.
«Мені було важливо висвітлювати та розповідати світові про те, що в нас коїться, яке у нас становище. Особливо в 2022 році здавалося, що якщо усі побачать, що в нас тут коїться, то вони нам одразу допоможуть та закриють небо. Одразу зупинять війну. 2026 рік, а ми досі там».
Працюючи з іноземними журналістами та маючи попередній досвід волонтерства, Тетяна побувала у місцях, куди медійники не завжди могли дістатися самостійно. Серед її колег були журналісти з Італії, Ірландії, Іспанії, Аргентини та BBC.
Один із найяскравіших епізодів стався під час роботи з ірландським журналістом. Вони приїхали до школи в деокупованому селі, де до цього розташовувався російський командний пункт. Їх помітили з дрона, а невдовзі пролунали постріли.
«Ми заїхали в школу в деокупованому селі, де до цього в русні був командний пункт. Вони нас побачили з дрона і почали прицілюватися. Гучні вистріли дали зрозуміти, що їхньою ціллю є школа, але з нами був досвідчений водій, який, на щастя, допоміг нам звідти вийти. Він нам пояснив, що обстрілюють з міномета, і в нас є хвилина за рахунок перезарядки, тому ми цим скористалися і змогли вийти з цієї школи».
Згодом вона сама почала працювати як журналістка. Тетяна долучилася до медіа Frontliner, отримала акредитацію і почала створювати матеріали про Миколаївщину: розповідала про кризу з водою, роботу загону швидкого реагування Червоного Хреста, ідентифікацію повернених тіл загиблих, військового з ампутацією, який займається джиу-джитсу. Зараз працює над матеріалом про організацію АПОПО – кінологів, які допомагають розміновувати поля Миколаївщини.
Робота, волонтерство та журналістика поступово стали частиною її повсякденності. Водночас Тетяна говорить і про необхідність знаходити час на відпочинок і власні захоплення.
«Дуже важливо залишати час на себе та свої захоплення, а не тільки приділяти увагу допомозі іншим, бо так ресурс дуже швидко закінчиться. Важливо відновлювати свою енергію і не тиснути на себе, бо на початку повномасштабної це було моєю помилкою. Я весь ресурс віддавала іншим, зовсім не піклувалася про себе, і це призвело до сильного вигорання».
Попри втому та постійний фоновий стрес, Тетяна продовжує працювати, волонтерити та розповідати про Миколаївщину. Вона вважає, що за роки повномасштабної війни містяни навчилися адаптувати своє повсякденне життя до умов постійної небезпеки.
«Просто жити звичайним життям. Мені здається, що вже більшість людей підлаштувалася під ці обставини. Не звинувачувати себе в тому, що комусь зараз гірше, ніж нам, і ми маємо можливість жити, працювати, проводити час із близькими. Треба бути вдячними нашим військовим, волонтерам за такі можливості».
Її робота – ще один спосіб залишатися залученою до життя міста та розповідати про нього світові.
«Мені важливо показувати, що в нас відбувається, та звертати увагу іноземної аудиторії. Документувати російські злочини не тільки для іноземців, а і для нас самих, для нащадків, щоб ніколи не забувати про те, що трапилося, і ні в кого навіть думки не з’являлися “дружити” з росіянами».
Поміж історій тих, хто допомагає іншим справлятися з наслідками війни, створює культурні події чи продовжує свою справу, є ще безліч інших. Вони різні, але разом показують, чим живе Миколаїв сьогодні — місто, яке змінюється під впливом війни, але не втрачає зв’язку зі своєю історією та людьми, які називають його домом.
Власні відеоматеріали: Марія Гладка
Окремі відеоматеріали: ДСНС Миколаївщини; Катерина, власниця майстерні «Керамуточка»; Володимир Алєксєєв; Тетяна Крекер
Цей матеріал створений в межах Медіашколи, яку реалізують Миколаївський кризовий медіацентр та Агенція розвитку Миколаєва у партнерстві з Українсько-данським молодіжним домом в Миколаєві.
Нагадаємо, що в Миколаєві провели серію дослідницьких екскурсій музеями міста.