Чи замислювалися ви колись, як у XIX сторіччі кораблі знаходили дорогу в безкрайньому морі, коли люди навіть мріяти не могли про GPS чи супутники? Відповідь криється на вершині Спаського пагорба в Миколаєві.
Нещодавно в місті відбулася дивовижна лекція «Навігація крізь час: історія миколаївської морської обсерваторії» з Владленою Поповою, завідувачкою науково-технічного архіву установи. Учасники події здійснили справжню подорож у часі, зазирнувши за лаштунки однієї з найстаріших обсерваторій Східної Європи та дізнавшись, як колись точність морських мап повністю залежала від астрономічних спостережень.
Кадети на даху та шедеври картографії вручну
Перші п’ятдесят років життя обсерваторії (з 1821 по 1871 рік) нерозривно пов’язані з її першим директором Карлом Кнорре. Він не лише пережив справжній потоп у недобудованій будівлі та привіз перші переносні інструменти з Європи , а й, спираючись на зірки, вирахував центр обсерваторії — це став наш перший геодезичний пункт і перша геолокація.
Після подорожі Європою у 1826 році Кнорре повертається в Миколаїв не з пустими руками, а з першими переносними інструментами. За вашою спиною стоїть вертикальний круг. Це переносний телескоп, який виносився на дах обсерваторії, встановлювався на дерев’яні тумби, от, і такими телескопами користувалися саме кадети, – зазначає Владлена Попова.
В обсерваторії навчали майбутніх штурманів. Кадетів саджали в актову залу, читали їм курс навігації, а потім по внутрішніх сходах виводили прямо на дах. Там їм давали в руки телескопи і вчили прокладати маршрути по зірках.
Власне Кнорре спостерігаючи за зірками, використовує два типи телескопів, пасажний інструмент і вертикальний круг, й складає карту зоряного неба з території міста Миколаєва, саме звідси, з Миколаївської морської обсерваторії. Він спостерігав за зірками, потім розрахував координати цих зірок, які потім увійшли до всесвітнього зоряного каталогу, який був опублікований в Страсбурзі у 1856 році, – додає лекторка.
Саме завдяки обсерваторії у 1841 році було випущено славетний Атлас Чорного моря братів Манганарі. Учасникам лекції показали копії цих карт. Вони створювалися повністю вручну з координатною прив’язкою. Дивовижно, але якщо порівняти їх із сучасними супутниковими знімками Кінбурнської коси чи лиману, рельєф збігається до найдрібніших деталей.
Борьба за секунди та гігантська куля часу
Обсерваторія була серцем, що задавало єдиний ритм усьому Чорноморському флоту. На військових судах не було точного часу. Коли кораблі поверталися в порт, капітани приносили хронометри до обсерваторії. Задача астрономів полягала в тому, щоб за зірками вирахувати точний час, завести ці прилади та повернути назад. Це була настільки тонка робота, що згодом довелося взяти помічника — першого часового майстра, який займався суто ремонтом годинникових механізмів.
У 1885 році на даху обсерваторії встановили щоглу з величезною 70-сантиметровою металевою кулею. Щодня за п’ять хвилин до полудня військовий унтер-офіцер піднімав кулю на верхівку. Рівно о 12:00, одночасно з пострілом гармати, кріплення відпускали, і куля падала донизу. Ця система візуального сповіщення часу дозволяла кораблям на рейді синхронізувати свої годинники.
В подальшому люди поєднали візуальне і звукове сповіщення часу, і зробили годинник з боєм, де ми бачимо очима час, і ми чуємо час на слух. А система отакого скидання шару дотепер зберіглася в Лондоні, коли вони стартують велогонку у відповідності до національного часу. Кожен рік англійці отак скидають той шар. І така сама система працювала в Миколаєві до 1904 року, – каже Владлена Попова.
Втрачений архів: фінал морської епохи
На жаль, ця велична морська історія мала свій сумний кінець. Через російсько-японську війну 1904 року суднохідний канал у Миколаєві був практично знищений, і діяльність обсерваторії як морської завершилася.
У 1912 році, коли Чорноморське відомство залишало будівлю, військові поїхали, прихопивши із собою абсолютно всю внутрішню документацію — зокрема технічні та спостережні архіви. Усі ці документи опинилися в Санкт-Петербурзі. Саме через це в 1989 році реставратори не могли розпочати відновлення будівлі і три роки робили лише техекспертизу — первинних креслень і документів у Миколаєві просто не залишилося.
Миколаївська астрономічна обсерваторія — це не просто красива архітектурна пам’ятка. Це фундамент, на якому будувався Миколаїв як місто великої води. Історія, яку ми почули на лекції, доводить: спадщина такого рівня є критично важливою для того, щоб ми пам’ятали, ким ми є, і розвивали наше місто далі.
Нагадаємо, що в Миколаєві провели серію дослідницьких екскурсій музеями міста.
Захід реалізується Платформа MY ART за менторства Одеського національного художнього музею та за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Інформаційними партнерами проєкту є Миколаївським кризовим медіацентром разом та Агенція розвитку Миколаєва.