Миколаївщина — це унікальний етнічний плавильний котел, де протягом століть співіснували десятки народів. Проте серед цієї багатоманітності є спільнота, чия історія подібна до рідкісної перлини: нечисленна, але надзвичайно цінна для розуміння культурного ландшафту регіону. Мова йде про караїмів — один із трьох корінних народів України, чий слід у літописі Миколаєва є глибоким і водночас несправедливо призабутим.
Караїми — корінний народ України, що проживають на території Кримського півострова з XIII століття. У 1397 р. литовський князь Вітовт під час походу в Крим вивів кілька десятків караїмських і татарських родин і розселив їх у своїй столиці Тракаї, в прикордонних містах, так і в інших важливих центрах Великого князівства Литовського і Руського, тому зараз їх нащадки проживають у містах Тракай та Паневежис (сучасна Литва). Пізніше караїми переселилися до міст Галичини, Волині, а також до Києва. Традиційною територією розселення караїмів були й південні області України. Наприклад, в Херсонській губернії в 1851 році їх проживало 446 осіб. Наразі представників цього народу в Україні залишилося всього близько тисячі, а у Миколаєві десь до 40 осіб.
Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування: вони визнають Тору, відмовляючись від її догматичних трактувань релігійними установами, бо вважають, що інтерпретувати Святе Письмо має той, хто його читає.
Найвідомішою архітектурною пам’яткою й одночасно історичним гніздом цієї народності вважається фортеця Чуфут-Кале разом з прилеглим цвинтарем поблизу Бахчисараю. Та в історії Миколаєва представники караїмського народу також залишили по собі помітний слід. У відсотковому співвідношенні караїмське населення в Миколаєві завжди становило не більше 1% від загальної кількості жителів, проте завдяки вродженому почуттю єдності вони не розчинилися в середовищі переважного слов’янського населення.
Символом присутності та процвітання караїмів у Миколаєві стала кенаса — молитовний будинок, побудований у 1844-1847 роках, що розташована на розі сучасних вулиць Героїв Рятувальників та Павла Скоропадського. Архітектура кенаси відображала східні вподобання караїмів: стрілчасті арки вікон, шість симетричних гранчастих напівколон та ажурні металеві решітки. Це була не просто релігійна споруда, а центр громади, де також діяло Миколаївське караїмське товариство. Тут служили шановані в місті старійшини місцевої релігійної громади: М. Коген, І. Султанський, Ш. Іртлач, С. Іртлач-Мангубі, Е. Пампулов. На добровільні пожертвування утримувалися училище для хлопчиків при кенасі та товариство допомоги караїмським дівчатам.
Миколаївські караїми брали участь і у громадському житті міста, перебували на державній службі. Е. Ходжаш та С. Казас були гласними Миколаївської міської думи. І. В. Бабаджан був уповноваженим міського управління у справах освіти. Відомими були службовці банків І. Шиш та Е. Пампулов.
У Миколаєві були відомі торгові доми “Руські вина” і тютюнова крамниця Б. Шишмана, магазин взуття Б.Бабаджана, паперова крамниця С. Бабаджана. Караїми займалися лікарською практикою: відомий зубний лікар Д. Ефетович, лікар Кефелі та інші. Усе життя вчителював у Миколаєві вчений-богослов і календарознавець І. Сапак. Він є автором кількох наукових праць. Його твори “Коротке тлумачення про логіку” (1869) та перша частина посібника для складання караїмського календаря (1871) були видані в Одесі.
Миколаївська кенаса як осередок караїмської культури діяла більше 80 років, але на жаль, ХХ століття було невблаганним до цієї пам’ятки. У 30-ті роки ХХ століття радянська влада почала системний наступ на національні культури. Караїмські школи та видання були закриті, що запустило процес стрімкої асиміляції. У тому ж 1930 році закрили і кенасу, перетворивши її на «Будинок безвірника». Згодом там був кінотеатр, спортклуб, склад і магазин. Сьогодні у цій будівлі розташований Палац урочистих подій. Південну стіну пам’ятки спотворено – у ній прорубано двері, а автентичний вхід до кенаси був з двору. А зсередини приміщення біля суцільної південної стіни з вікнами нагорі знаходилося вівтарне підвищення – гехал, де розміщувався Арон Га-кодеш – ковчег-шафа, місце збереження сувоїв Тори. Хоча будівля і збереглася, вона втратила свій первісний колорит: вікна-арки були перебудовані, а унікальні решітки знищені. Проте навіть сьогодні її стіни мовчки нагадують про колишню велич караїмської віри.
Ще трагічнішою є доля караїмського цвинтаря, що знаходився в кінці сучасної вулиці Гліба Бабіча, так як він був знищений понад 40 років тому, а на місці поховань тепер стоять житлові будинки та трамвайне депо.
Кількість караїмів значно зменшилася після Другої світової війни, проте вони активно відроджували рідне місто, будували найбільші заводи, працювали в промисловості, охороні здоров’я, освіті, культурі. Серед відомих імен: інженери-будівельники В. Сапак, С. Башті, І. Бабаджан, інженер-суднобудівник І. Сіказан, інженер-хімік О. Бабаджан, лікарі С. Бєлікова (Кефелі), І. Бабаджан, педагог Т. Зборовська (Султанська).
За даними перепису 1989 року, на Миколаївщині проживало лише 48 караїмів. Більшість із них втратили рідну мову, перейшовши на російську чи українську. Керовані бажанням відродити добру традицію національного спілкування, миколаївські караїми у 2000 р. за підтримки Всеукраїнської асоціації кримських караїмів “Кримкарайлар” створили міське товариство “Мурат” під керівництвом Наталі Сапак, куди увійшли відомі родини старожилів. За невеликий період часу товариство, яке спочатку налічувало 20 осіб, збільшилося майже вдвічі. Головне завдання його члени вбачають у відродженні національних традицій, мови, культури. Ведеться збір архівних документів, фотоматеріалів, спогадів, пов’язаних з історією караїмів Миколаївщини. Громада вивчає мову, традиції та зберігає рецепти національної кухні, зокрема знаменитих пиріжків — ет аяклак.
Сьогодні караїми Миколаєва продовжують працювати в освіті, культурі та промисловості, залишаючись важливою часткою багатонаціональної мозаїки нашого краю. Історія цього народу — це приклад вірності своїм традиціям навіть за найскладніших обставин.
Публікація створена в межах проєкту «Про що Миколаїв? Поліетнічний Південь», який реалізує Платформа MY ART у партнерстві з Агенцією розвитку Миколаєва та Миколаївським кризовим медіацентром за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
Нагадаємо, що нещодавна зняли відео про історію єврейської та караїмської громади Миколаєва.