На півдні України, зокрема на Миколаївщині, понад два століття тому з’явилися десятки німецьких колоній, які суттєво вплинули на розвиток регіону. Їхні мешканці принесли із собою європейську культуру землеробства, ремесел, освіти та релігійного життя. Проте війни, репресії та депортації майже повністю стерли ці громади з історичної пам’яті. Про причини переселення, трагедію вигнання та сучасні спроби зберегти німецьку спадщину розповіла представниця Миколаївського обласного центру німецької культури Тетяна Мельник.
Війни, віра і пошук кращого життя: чому німці переселилися на південь України:
Тетяна Мельник розповіла, що наприкінці XVIII — на початку ХІХ століття німецькі землі опинилися в умовах економічної нестабільності, зумовленої Наполеонівськими війнами та соціальними змінами. У пошуках кращих умов життя, а також через релігійні обмеження для окремих громад, багато родин вирішували переселитися. Саме так на півдні України, зокрема на Миколаївщині, виникли німецькі колонії, кількість яких, за підрахунками різних істориків, на початок XX століття перевищувала п’ятдесят.
Німці селились поблизу річок. Це були й звичайні селяни, що займались землеробством, різні ремісники, інженери тощо. Приїздили цілими родинами. Колоніям тоді надавали різні пільги: давали у користування землю, звільняли від військової служби та податків, – говорить Тетяна Мельник.
Як зазначила Тетяна, переселення німців на південь України відбувалося у кілька етапів. Перша хвиля колонізації розпочалася наприкінці XVIII століття — ще до Наполеонівських війн — у межах політики російської імперії щодо заселення південних степових територій після ліквідації Запорозької Січі за правління імператриці Катерини ІІ. На Миколаївщині тоді виникли перші німецькі колонії, зокрема Катериненталь (сучасна Катеринівка – прим.) та інших поселень. Наступні хвилі переселення у ХІХ столітті були пов’язані з економічною нестабільністю в німецьких землях і пошуком кращих умов для життя на родючих українських землях.
Життя німців-колоністів було структурованим. Кожна колонія мала кірху (храм – прим.) та школу. В основному німці сповідували лютеранство, менонітство та інші протестантські течії. Щодо занять, то вони займались практично всім: мали господарство, обробляли землю, займались гончарством та навіть мали свої заводи, що виробляли якісну червону черепицю.
Депортації, страх і зміна прізвищ: як радянська влада нищила німецькі громади
Після початку Другої світової війни, у 1941 році, радянська влада оголосила німців-колоністів “неблагонадійними”, хоча серед тих, хто воював проти нацистів були й етнічні українці німецького походження. Німців депортували на територію сучасного Сибіру й Уралу в росії, а також у Казахстан.
Ніхто тоді не розбирався, що до чого, просто поголовно всіх оголосили “ворогами народу”. Дорога була довгою та складною, навіть не всі живими дістались пункту призначення. Депортація відбувалась і після Першої світової війни, але вона не була такою масовою та жорсткою, – каже Тетяна Мельник.
Щоб знищити пам’ять про німецькі колонії, радянська влада перейменувала села на свій лад. Помешкання німців заселяли іншими людьми та вони користувались речами, які залишились після колишніх власників. Ситуація змінилась у 1956 році, під час так званої “відлиги”, коли радянська влада почала виправдовувати тих, хто постраждав від режиму Сталіна. Попри це, клеймо “вороги народу” чи нащадки “нацистів”, все одно в народі збереглося, тому багато німців змінювали свої прізвища, щоб мати шанс на життя без тиску.
За словами Тетяни, вона сама дізналась про своє німецьке коріння вже у дорослому віці, коли вирішила вступати на відділення німецької філології. Тоді її мама вперше розповіла про прабабусю, яка втратила чоловіка під час війни, та, щоб не нашкодити своїм дітям, ніколи не ділилась про своє походження.
Мені було 17 років, коли мама розповіла про те, що у нас є німецьке коріння. Моя прабабуся втратила під час Другої Світової війни чоловіка, який потрапив у полон і перебував десь у Франції, але про його долю більше нічого не відомо. Моя ж бабуся проживала на території рф та зустріла українця. Згодом вони переїхали на Миколаївщину, бо тут була робота і хороші умови для життя. У родині ніколи не згадували за німецьке походження, от настільки це клеймо “ворог народу” мало наслідки. Своєму сину я вже відкрито розповідаю за це все, аби він знав про своє коріння. Вже у зрілому віці я зрозуміла наскільки важливо знати про свою ідентичність, – зазначила Тетяна.
У родині Тетяни, попри те, що походження ніхто в голос ніхто не обговорював, все одно зберігались деякі традиції. Зокрема вона згадує, що в сім’ї готували страви німецької кухні, але ніколи не придавала цьому особливого значення.
“Повернення пам’яті”: діяльність Миколаївського обласного центру німецької культури сьогодні
У 1990-роках, вже коли Україна стала незалежною, то відкрились кордони, то частина німців повернулась на історичну батьківщину – Німеччину.
Німецька громада одна з перших в Миколаєві створила власну організацію. Тетяна Мельник зазначає, що спочатку була створена організація “Відергебурт” у 1991 році (керівник Фукс Еммануїл Густавович – прим.). Згодом, у 1996 році при об’єднанні запрацював Центр німецької культури (керівниця Шардт Ангеліна Сергіївна – прим.). А у 1998 році центр відокремився від об’єднання і відомий сьогодні як “Миколаївський обласний центр німецької культури” (керівник Цегельний Дмитро Анатолійович – прим.). Як говорить Тетяна, основною метою товариства є збереження німецької мови, історії, культури і традицій.
Тетяна долучилась до центру у 2007 році. Жінка відмітила, що товариство проводить різноманітні заходи: майстер-класи з німецьких народних танців , декоративно-ужиткової творчості, вивчення німецьких пісень, відтворення кулінарних традицій, вивчення німецької мови тощо. Причому центр є відкритим не тільки для етнічних німців, а будь-кого. Для етнічних німців організації всі заходи є безкоштовними.
Жінка також розповіла, що особливо за час свого існування центр налагодив як міжрегіональну, так і національну співпрацю. А Рада німців України запустила додаток “KomMit”, що розповідає про міста та поселення, де проживали німці. Наразі він на стадії тестування та скоро стане доступним для завантаження.
Проєкти, якими ми найбільше пишаємось, це мабуть щорічна відзнака етнічних німців України “Unsere Besten” (“Наші найкращі”). Ми відзначаємо тих людей, які досягли певних успіхів у своїй сфері діяльності (наука, культура, мистецтво, освіта, робота з молоддю, соціальна робота, спорт, мовна робота, громадська діяльність тощо) та відзначення 200-річчя із заснування села Катеринівка – колишньої німецької колонії “Катериненталь” у 2017 році. Ми поїхали у село, брали участь у святковому концерті та зробили серію фото, які відображають побут та життя етнічних німців, – резюмувала Тетяна.
На Миколаївщині через повномасштабне вторгнення не всі туристичні локації є доступними та безпечними. Однак одним із найпопулярніших маршрутів досі лишається дорога до колишніх німецьких колоній. Наприклад, в селі Катеринівка і досі діє музей німецького колоніста, зберігся склеп родини Булінгерів, а в інших селищах, таких як Степове, Широколанівка, Новоселівка, також можна побачити залишки німецьких будівель, які мають історію у кілька віків.
Публікація створена в межах проєкту «Про що Миколаїв? Поліетнічний Південь», який реалізує Платформа MY ART у партнерстві з Агенцією розвитку Миколаєва та Миколаївським кризовим медіацентром за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
Нагадаємо, що нещодавна зняли відео про історію єврейської та караїмської громади Миколаєва.